Кожне село гарячого Таврійського краю (та не лише Таврійського) має свою принадну особливість, хвилюючу і прекрасну неповторність, свою несказану легенду, невиспівану пісню.
Село Одрадокам'янка подібне до інших і разом з тим воно особливе мальовниче, загадкове з цікавими людськими долями.
Одрадокам'янка (первинна назва Одрада Кам'янка) Бериславського району засноване 26 травня 1782 року. Належало полковнику Дмитру Матвійовичу Куликовському (близько 1740р.), учаснику російсько-турецьких війн другої половини XVIII століття, власнику земель вздовж р. Дніпро та Джарилгацької затоки (нині м. Каховка, с. Красне Скадовського району, с. Бехтери Голопристанського району).
У "Геогрфічно- статистичному словнику" П. Семенова про село Кам'янка пишеться так: "Кам'янка - старине запорізьке городище Херсонської губернії і повіту, на рукаві р. Дніпро, що називається Підпільною, або Козацькою, при впаданні до цього яру або річки Кам'янка, у мальовничому місці, у 12 верстах на південно-захід від Берислава. Городище було влаштовано запорожцями в 1740 р. як прикордонний пост, з торговим ринком, що носив назву "Кам'яного базару". Тут знаходився полковник з своєю старшиною і командою запорізьких козаків і велася значна мінова торгівля з кримськими і ногайськими татарами. Запорожці називали це місце "Кам'янкою, де стара Січ була", тобто Січ 1710-1711 рр."
Після закінчення російсько-турецької війни 1735-1739 років поміщики-кріпосники почали заселяти землі, Князь Трубецький П.М. отримав у подарунок від Катерини II 29 тисяч десятин землі біля зруйновоної фортеці Кизикермен. Він відправив на нові землі для їх освоєння кріпаків і загін козаків.
Перших поселенців Кам'янки, князь Трубецький виміняв на цуценят у поміщика-кріпосника сім сімей. Це - Богуни, Костенки, Мірошніченки, Матяші, Симоненки, Карпенки та Логвенки. За розпорядженням князя від щедрот його виділено їм для власного обжиття по чверті десятини землі, через це першопоселенців прозвали "четвертаками".
Родом вони були з Мерефи Харківської губернії, Це - земляки звитяжного запорізького кошового Івана Сірка.
За відомостями 1859 року в поміщицькому селі Одраді Кам'янці Херсонського повіту Херсонської губернії налічувався 41 двір з 297 мешканцями - 158 жінок та 139 чоловіків. За даними перепису 1887 р. значилось 86 дворів, у т.ч. 82 - селянських, 1 - єврейський, 3 - міщан (православних), проживало 572 чол. Основне заняття населення - землеробство і рибальство. У селян нараховувалось 242 коня, 20 робочих волів, 250 іншої худоби, 152 свині; діяли і громадська і торгова установи, 3 промислових підприємства.
З 1884 р. князь Петро Миколайович Трубецький організував мукольне виробництво з річною переробккою 24 тис. пудів зерна. Окрім цього існувало Одрадокам'янське сільське товариство, за яким числилось майже 202 десятини землі.
Кількість мешканців постійно зростала. Так, за даними перепису 1916 р. налічувалось 140 дворів та 858 жителів; в 1921 р. - 1127 чоловік у яких було 647 коней, 430 одиниць великої рогатої худоби, 104 вівці,26 свиней, 960 курей. Вирощували пшеницю, ячмінь, картоплю, просо, рапс.
Коли в 1905 році на броненосці "Потьомкін" спалахнуло повстання були і кам'янчани. Це матроси: Вовченко Михайло Іванович, Журавльов Дмитро Мефодійович, Шпильовий Іван Гаврилович і козачанин Шепелев Михайло Денисович. Повстання відбулося недалеко від острова Тендра, всього у сотні кілометрів від Одрадокам'янки. Моряків з "Потьомкіна" було розкидано по каторжних тюрмах, декого таємно страчено. Не минули кари і кам'янчани. Вони відсиділи за гратами різні строки. Один з них - Іван Гаврилович Шпильовий відсидів десять років.
Багато бачило село Одрадокам'янка: німців-окупантів у 1918 році, денікінців, врангелівців, махновців, петлюрівців, григор'ївців.
Було сформовано загін червоної кінноти, який очолив Видриган Захар Петрович уроженець селища Козацьке. Він брав участь у боях проти білої армії на Каховському Плацдармі, а потім у штурмі Перекопу.
В 1920 році в селі була встановлена радянська влада її організаторами були Кириченко Пилип Іванович та Мірошніченко Василь Єгорович.
У 1925 рорці селяни отримали землю у вічне користування. На той час у Одрадокам'янці було: дворів - 222, населення 1325 чоловік, сюди входило село Миколаївка, - 77 дворів, орної землі - 5000 гектарів.
7 лютого 1929 року в селі було створено Товариство по спільній обробці землі (ТСОЗ).
Організаатором і першим головою його став Масюткін Никифор Іванович, першими колгоспниками були Костенко Микита Євменович, Спичак Никифор Степанович. На перших зборах хлібороби дали назву своєму господарству "Нове життя".
До колгоспу приєднались нові господарства. У кінці 1929 року їх набралось 171, з клином землі - 2752 гектари. Потім колективне господарство назвали "Колгосп імені 12-ти річчя Жовтня". Головою колгоспу був Спичак Никифор Степанович.
В цей час колгосп мав: тяглової сили (коней) - 137, корів-41, овець - 29, свиней - 147.
Були й свої дослідники. Мирошніченко Сергій Филимонович спершу був обліковцем, потім його обрали бригадиром. Праював ретельно. Вечорами, а то й ночами, заглядав до газет та книжок, учився, І став агрономом у колгоспі, Завів на полях дослідницькі ділянки пшениці, жита, вівса, картоплі, ячменю, соняху.
Робив, як радила наука, разом з тим використовував дідівські секрети, Почали збирати врожай - самі здивувалися. На дослідницьких ділянках він вийшов набагато більший, ніж на звичайних.
Успіхи колгоспу помітили в Херсоні і в Москві. Було запропоновано відібрати з врожаю експонати для ВДНГ (1936 р.) Виставлене на ВДНГ збіжжя колгоспу з Одрадокам'янки викликало увагу спеціалістів. Про Мирошніченка Сергія почали писати газети. А потім преміювали його дослідницькою лабораторією.
Працював Сергій як ніколи. І в лабораторії, і на ланах, і з людьми. На все вистачало часу і сил. Та не довго радувався успіхам колгоспний агроном на Вітчизну напав фашист. 21 серпня 1941 р. с. Одрадокам'янка було окуповано фашистськими загарбниками. Звільнено від окупантів військами Червоної армії 11 березня 1944 року.
Щоб детальніше розповісти про історію мого рідного села, я запрошую вас до нашого музею.
Музей був створений за період 1980 по 1985 рік. Організатором була Вороніна Віра Свиридівна вчитель за фахом непосидюча енергійна людина.
Ходила по селу збирала перші експонати для музею, записувала розповіді старожилів села. Люди віддавали старі вже непотрібні для вжитку речі – прялки,глечики, рушники, фотокартки, листи, медалі. Так спочатку стихійно, а потім при підтримці Костенка Миколи Дмитровича, директора радгоспу «Кам’янський, за допомогою учнів школи, та й просто небайдужих людей.Музей поповнювався експонатами, які тепер складають основу фонду.
Музей сьогодні – це головний історико-культурний осередок на селі, жива пам’ять кам’янчан.
Тут представлена флора й фауна нашого краю.
Профіль нашого публічного акціонерного товариства "Кам'янський" : - виноградарство, виноробство і садівництво. На вітринах плодові культури в основному це яблука і виноград.Яблука на самий вибагливий смак; є і рані і пізньостиглі сорти. Це – «слава победителю», білий налив, джанарет,джонатан, макінтош, мельроуз.
Пізньостиглі яблука у нас вирощують такі як: семеренка, гольден делішес, «превосходные», лоурет решбюті, кальвігі сніжний.
Наші яблука охоче купують і на півдні і на півночі, в Прибалтиці, Москві, Києві, Харкові, Львові, Чернівцях, Донецьку.Це міста в які ідуть наші яблука. Виноградники займають половину земель ПАТ «Кам’янський». Тут ви побачите і столовий виноград: жемчуг сабо, карасурну, сенсо, шосла біла, шосла рожева, молдова і технічні сорти винограду, з яких виготовляють вина. Це:Аліготе, сапераві, каберне, рислінг рейнський, ркацителі.
Із зернових культур, вирощують: пшеницю, ячмінь, кукурудзу.
Дика природа вражає своєю красою. На берегах річок, озер, плавень ви побачите: березу, ясень,сосну, липу, тополю, дуб, ялину.
Великі зарослі очерету, диких трав та лікарських рослин це: аїр болотний, петрів батіг,череда, тисячолітник, звіробій, чистотіл, лікарська ромашка, подорожник, полин гіркий.
В плавнях Дніпра і Козака можна по пояс потонути в заростях ожини, яку люблять збирати кам’янчани і готувати з неї прекрасне варення.
Річки, озера і плавні мають напрочуд влучні назви, навіть історичні:Хмельник, Сабецьке, Мизюриха, какань, «Вовчий куток», гниловід.
Старі люди розказують, що у наших плавнях переховувся сам Богдан Хмельницький із загоном козаків. Для того, щоб втекти від засади турків вони перейшли водний канал для виходу в Дніпро. Цей водний шлях і понині називають Хмельником. Та й річка наша має історичну назву Козак.
Дніпрові плавні – улюблене місце відпочинку кам’янчан, особливо рибалок і мисливців. Тут, що не двір – то мисливець чи рибалка.
На діаграмі ми бачимо куточок підводного царства. Тут добре видно, село розташоване на валу.З одного боку омивається річкою Козак, притокою Дніпра – з іншого ставком.
Ловиться у нас,як у казці кажуть і велика рибка і маленька. Так як: щука, окунь, карась,товстолобик, тарань, судак, короп, лин, лящ, сом.
Кам’янчани добре знають, що найкраща юшка з різної риби.Тарань солена й сушена – неперевершений додаток любителям пива. Карась у сметані – за вуха не відтягнеш. А щука фарширована – то взагалі їжа богів.Фауна нашого краю представлена ще дикими тваринами. Це: качки, фазани, дикі кабани, олені, зайці, сови, лисиці, білі лебеді, яких літом кожного дня можна побачити на ставку. Багато плазунів: степова гадюка,вужі, жовтобрюхи. Звичайно в наш час дичини в наших краях стало менше.
Немає коментарів:
Дописати коментар