Одрадокам’янська сільська бібліотека-музей

Одрадокам’янська сільська бібліотека-музей

Міжнародний день людей похилого віку

Летять літа, як  білі журавлі, дзвенять, як ті волошки в житі.

Щорічно 1 жовтня з 1991 року відповідно до рішення Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, відзначається Міжнародний день людей похилого віку.  У нашій країні це свято зветься Днем літньої людини . День літньої людини - свято чисте і світле, свято наших батьків, бабусь і дідусів, день, коли ми віддаємо їм свою любов, шану та вдячність.

         Щоб вшанувати старше покоління жителів села Одрадокам’янка в залах сільського краєзнавчого музею спільно з сільським будинком культури (Директор Ричковська Е.А.) та територіальним центром соціального обслуговування (Соціальний працівник Костенко Ю.С.), а також сільською бібліотекою (Завідуюча Артеменко І.М.) пройшов вечір відпочинку «Летять літа, як білі журавлі».

 

 

 

 

          За чашкою гарячого духмяного чаю  свято пройшло тепло і задушевно. Почесні гості – люди старшого покоління із задоволенням слухали пісні вокального ансамблю «Кам’янчаночка» (Керівник Єгоров А.І.) а гостя з пгт.Козацьке Столяра Валерія не раз викликали на біс. Не залишилися осторонь і самі гості,  Фуклева Л.І. прочитала чудовий вірш «Я жінка» та  заспівали своїх улюблених українських пісень.

           На згадку про свято гості отримали маленькі подарунки.

          Людина, яка дожила до похилого віку, гідна поваги навіть тільки тому, що їй  це по милості Божій Вдалося.  Ми можемо лише здогадуватися, скільки випробувань, болю і втрат довелося пережити старшому поколінню і при цьому зберегти гідність, віру, любов, що пронесли через все своє життя. Бажаємо міцного здоров’я, щасливої долі, радості, довголіття, добра і віри в краще майбутнє!

 

Залами Одрадокам'янського сільського музею

              Щоб детальніше розповісти про історію мого рідного села, я запрошую вас до нашого музею.

                Музей був створений за період 1980 по 1985 рік. Організатором була Вороніна Віра Свиридівна вчитель за фахом непосидюча енергійна  людина.

 Ходила по селу збирала перші експонати для музею, записувала розповіді старожилів села. Люди віддавали  старі вже непотрібні для вжитку речі – прялки, глечики, рушники, фотокартки, листи, медалі. Так спочатку стихійно, а потім при підтримці Костенка Миколи Дмитровича, директора радгоспу «Кам’янський, за допомогою  учнів школи, та й просто небайдужих людей. Музей поповнювався експонатами, які тепер складають основу фонду.

           Музей сьогодні – це головний історико-культурний осередок на селі, жива пам’ять кам’янчан.

   Зал природи.
Тут представлена флора й фауна нашого краю.

 Профіль нашого публічного акціонерного товариства "Кам'янський" : - виноградарство, виноробство і садівництво. На  вітринах плодові культури в основному це яблука і виноград. Яблука на самий вибагливий смак; є і рані і пізньостиглі сорти. Це – «слава победителю», білий налив, джанарет,джонатан, макінтош, мельроуз.

  Пізньостиглі яблука у нас вирощують такі як: семеренка, гольден делішес, «превосходные», лоурет решбюті, кальвігі сніжний.

       Наші яблука охоче купують і на півдні і на півночі, в Прибалтиці, Москві, Києві, Харкові, Львові, Чернівцях, Донецьку. Це міста в які ідуть наші яблука. Виноградники займають половину земель ПАТ  «Кам’янський». Тут ви побачите і столовий виноград: жемчуг сабо, карасурну, сенсо, шосла біла, шосла рожева, молдова і технічні сорти винограду, з яких виготовляють вина. Це: Аліготе, сапераві, каберне, рислінг рейнський, ркацителі.

      Із  зернових культур, вирощують: пшеницю, ячмінь, кукурудзу.

   Дика природа вражає своєю красою. На берегах річок, озер, плавень ви побачите: березу, ясень, сосну, липу, тополю, дуб, ялину.

        Великі зарослі очерету, диких трав та лікарських рослин це: аїр болотний, петрів батіг, череда, тисячолітник, звіробій, чистотіл, лікарська ромашка, подорожник, полин гіркий.

      В плавнях Дніпра і Козака можна по пояс потонути в заростях ожини, яку люблять збирати кам’янчани і готувати з неї прекрасне варення.

     Річки, озера і плавні  мають напрочуд влучні назви, навіть історичні: Хмельник, Сабецьке, Мизюриха, какань, «Вовчий куток», гниловід.

     Старі люди розказують, що у наших плавнях переховувся сам Богдан Хмельницький із загоном козаків. Для того, щоб втекти від засади турків вони перейшли водний канал для виходу в Дніпро. Цей водний шлях і понині називають Хмельником. Та й річка наша має історичну назву Козак.

       Дніпрові плавні – улюблене місце відпочинку кам’янчан, особливо рибалок і мисливців. Тут, що не двір – то мисливець чи рибалка.

        На діаграмі  ми бачимо куточок підводного царства. Тут добре видно, село розташоване на валу. З одного боку омивається річкою Козак, притокою Дніпра – з іншого ставком.

      Ловиться у нас, як у казці кажуть і велика рибка і маленька. Так як: щука, окунь, карась, товстолобик, тарань, судак, короп, лин, лящ, сом.

   Кам’янчани добре  знають, що найкраща юшка з різної риби. Тарань солена й сушена – неперевершений додаток любителям пива. Карась у сметані – за вуха не відтягнеш. А щука фарширована – то взагалі їжа богів. Фауна нашого краю представлена ще дикими тваринами. Це: качки, фазани, дикі кабани, олені, зайці, сови, лисиці, білі лебеді, яких літом кожного дня можна побачити на ставку. Багато плазунів: степова гадюка, вужі, жовтобрюхи. Звичайно в наш час дичини в наших краях стало менше.

Де клекоче синь Дніпрова в чарах пісні солов'я, там стоїть краса чудова рідна Кам'янка моя.

       Кожне село гарячого Таврійського краю (та не лише Таврійського) має свою принадну особливість, хвилюючу і прекрасну неповторність, свою несказану легенду, невиспівану пісню.
           Село Одрадокам'янка подібне до інших і разом з тим воно особливе мальовниче, загадкове з цікавими людськими долями.
           Одрадокам'янка (первинна назва Одрада Кам'янка) Бериславського району засноване 26 травня 1782 року. Належало полковнику Дмитру Матвійовичу Куликовському (близько 1740р.), учаснику російсько-турецьких війн другої половини XVIII століття, власнику земель  вздовж р. Дніпро та Джарилгацької затоки (нині м. Каховка, с. Красне Скадовського району, с. Бехтери Голопристанського району).
           У "Геогрфічно- статистичному словнику" П. Семенова про село Кам'янка пишеться так: "Кам'янка - старине запорізьке городище Херсонської губернії і повіту, на рукаві р. Дніпро, що називається Підпільною, або Козацькою, при впаданні до цього яру або річки Кам'янка, у мальовничому місці, у 12 верстах на південно-захід від Берислава. Городище було влаштовано запорожцями в 1740 р. як прикордонний пост, з торговим ринком, що носив назву "Кам'яного базару". Тут знаходився полковник з своєю старшиною і командою запорізьких козаків і велася значна мінова торгівля з кримськими і ногайськими татарами. Запорожці називали це місце "Кам'янкою, де стара  Січ була", тобто Січ 1710-1711 рр."
          Після закінчення російсько-турецької війни 1735-1739 років поміщики-кріпосники почали заселяти землі, Князь Трубецький П.М. отримав у подарунок від Катерини II 29 тисяч десятин землі біля зруйновоної фортеці Кизикермен. Він відправив на нові землі для їх освоєння кріпаків і загін козаків.
         Перших поселенців Кам'янки, князь Трубецький виміняв на цуценят у поміщика-кріпосника сім сімей. Це - Богуни, Костенки, Мірошніченки, Матяші, Симоненки, Карпенки та Логвенки. За розпорядженням князя від щедрот його виділено їм для власного обжиття по чверті десятини землі, через це першопоселенців прозвали "четвертаками".

         Родом вони були з Мерефи Харківської губернії, Це - земляки звитяжного запорізького кошового Івана Сірка.
         За відомостями 1859 року в поміщицькому селі Одраді Кам'янці Херсонського повіту Херсонської губернії налічувався 41 двір з 297 мешканцями - 158 жінок та 139 чоловіків. За даними перепису 1887 р. значилось 86 дворів, у т.ч. 82 - селянських, 1 - єврейський, 3 - міщан (православних), проживало 572 чол. Основне заняття населення - землеробство і рибальство. У селян нараховувалось 242 коня, 20 робочих волів, 250 іншої худоби, 152 свині; діяли і громадська і торгова установи, 3 промислових підприємства.
          З 1884 р. князь Петро Миколайович Трубецький організував мукольне виробництво з річною переробккою 24 тис. пудів зерна. Окрім цього існувало Одрадокам'янське сільське товариство, за яким числилось майже 202 десятини землі.
          Кількість мешканців постійно зростала. Так, за даними перепису 1916 р. налічувалось 140 дворів та 858 жителів; в 1921 р. - 1127 чоловік у яких було 647 коней, 430 одиниць великої рогатої худоби, 104 вівці,26 свиней, 960 курей. Вирощували пшеницю, ячмінь, картоплю, просо, рапс.
          Коли  в 1905 році на броненосці "Потьомкін" спалахнуло повстання були і  кам'янчани. Це матроси: Вовченко Михайло Іванович, Журавльов Дмитро Мефодійович, Шпильовий Іван Гаврилович і козачанин Шепелев Михайло Денисович. Повстання відбулося недалеко від острова Тендра, всього у сотні кілометрів від Одрадокам'янки. Моряків з "Потьомкіна" було розкидано по каторжних тюрмах, декого таємно страчено. Не минули кари і кам'янчани. Вони відсиділи за гратами різні строки. Один з них - Іван Гаврилович Шпильовий відсидів десять років.

          Багато бачило село Одрадокам'янка: німців-окупантів у 1918 році, денікінців, врангелівців, махновців, петлюрівців, григор'ївців.
            Було сформовано загін червоної кінноти, який очолив Видриган Захар Петрович уроженець селища Козацьке. Він брав участь у боях проти білої армії на Каховському Плацдармі, а потім у штурмі Перекопу.
             В 1920 році в селі була встановлена радянська влада її організаторами були Кириченко Пилип Іванович та Мірошніченко Василь Єгорович.
             У 1925 рорці селяни отримали землю у вічне користування. На той час у Одрадокам'янці було: дворів - 222, населення 1325 чоловік, сюди входило село Миколаївка, - 77 дворів, орної землі - 5000 гектарів.
              7 лютого 1929 року в селі було створено Товариство по спільній обробці землі (ТСОЗ).

 Організаатором і першим головою його став Масюткін Никифор Іванович, першими колгоспниками були Костенко Микита Євменович, Спичак Никифор Степанович. На перших зборах хлібороби дали назву своєму господарству "Нове життя".
               До колгоспу приєднались нові господарства. У кінці 1929 року їх набралось 171, з клином землі - 2752 гектари. Потім колективне господарство назвали "Колгосп імені 12-ти річчя Жовтня". Головою колгоспу був Спичак Никифор Степанович.

              В цей час колгосп мав: тяглової сили (коней) - 137, корів-41, овець - 29, свиней - 147.
              Були й свої дослідники. Мирошніченко Сергій Филимонович спершу був обліковцем, потім його обрали бригадиром. Праював ретельно. Вечорами, а то й ночами, заглядав до газет та книжок, учився, І став агрономом у колгоспі, Завів на полях дослідницькі ділянки пшениці, жита, вівса, картоплі, ячменю, соняху.
              Робив, як радила наука, разом з тим використовував дідівські секрети, Почали збирати врожай - самі здивувалися. На дослідницьких ділянках він вийшов набагато більший, ніж на звичайних.
              Успіхи колгоспу помітили в Херсоні і в Москві. Було запропоновано відібрати з врожаю експонати для ВДНГ (1936 р.) Виставлене на ВДНГ збіжжя колгоспу з Одрадокам'янки викликало увагу спеціалістів. Про Мирошніченка Сергія почали писати газети. А потім преміювали його дослідницькою лабораторією.
               Працював Сергій як ніколи. І в лабораторії, і на ланах, і з людьми. На все вистачало часу і сил. Та не довго радувався успіхам колгоспний агроном на Вітчизну напав фашист. 21 серпня 1941 р. с. Одрадокам'янка було окуповано фашистськими загарбниками. Звільнено від окупантів військами Червоної армії 11 березня 1944 року.
              
       
   

Виставка-кросворд "Чи знаєш ти Котляревського?"

Біографія видатної людини — сама як захоплююча книга. Уявіть собі: канцелярист, військовий командир, дипломат, літератор-поет і драматург, учитель, опікун благодійних закладів — і все це гармонійно поєдналося в особі Івана Петровича Котляревського. За кожним із названих занять — ледь не детективна історія, героїчний подвиг чи невтомна праця, наснажена великим гуманізмом.

Щоб зацікавити дітей  творчістю письменника,   на прикладі життя письменника, виховувати патріотизм, національну свідомість, любов до книги, розвивати творчі здібності в Одрадокам’янській сільській бібліотеці до 245 років від дня народження Котляревського І.П.   9 вересня   була організована та проведена виставка-кросворд «Чи знаєш ти Котляревського?»

 

 

Діти з цікавістю згадували твори та біографію письменника , імена героїв та багато іншого. 

 

Святковий мітинг до Дня Незалежності "Хай Україна вічно буде з нами"

24 серпня по всій Україні пройшли урочисті заходи з нагоди 23-ї річниці Незалежності України.

Цього року День Незалежності України проходив  під лозунгом «День Незалежності 2014.  Мобілізація Сили і Духу».

        Одрадокам’янский будинок культури разом з сільською бібліотекою підготували та провели святковий мітинг «Хай Україна вічно буде з нами»

 

Зі святковим привітанням до односельчан звернулась секретар Одрадокам’янської сільської ради Степанюк Вікторія Миколаївна в якому вона

звернулася до односельчан та зазначила, що День Незалежності України – це горде національне свято, яке знаменує єдність, міцність волі і духу українського народу в усіх куточках нашої країни.

           Отець Віталій згадав, з чого починалася незалежність України, який шлях був пройдений. Та була відправлена панахида по загиблим.

            Жителі села поклали квіти до пам’ятника загиблим односельчанам

     

Весною приходить до нас одне з найвеличніших християнських свят — Великдень. Великодній день — святий день. У цей день воскрес Син Божий — Ісус Христос, власним життям заплативши за гріхи роду людського. На Великоднє свято дарують люди одне одному писанки. Оздоблене узором яйце символізує пробудження природи, зародження нового життя До Великодня готуються заздалегідь ось і в Одрадокам’янській сільській бібліотеці-музею, завідуюча Артеменко І.М., спільно з сільським будинком культури , директор БК Ричковська Е.А., та «Територіальним центром соціального обслуговування», соціальний працівник Костенко Ю.С., перед Великднем було організовано та проведено для людей похилого віку зустріч за круглим столом «Хай дзвонять дзвони Великодні, хай лине пісня до небес, «Христос воскрес» нехай лунає у відповідь "Воістину воскрес» Зустріч почалася з екскурсії по сільському музею Запрошені ознайомилися з виставкою «Це Великдень – славний день» Гостей привітав вокальний ансамбль «Кам’янчаночка» На святі ділилися своїми рецептами пасок та фарбування писанок. На святі співали улюблені українські пісні Запрошені залишилися задоволені увагою до них перед Великоднем святом та побожали один одному миру та злагоди в житті.

                    Тарас Григорович Шевченко - визначний живописець XIX ст.
                              Гордість української культури


                                                                                                    Минуло вже багато років,
                                                                                                    Як по землі ступав Тарас.
                                                                                                     Та зараз чуєм його кроки
                                                                                                      В його малюнках і віршах.

Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814–1861) належить особливе місце. Поборником правди і свободи називають його. Він своєю полум’яною поетичною і мистецькою творчістю виражав споконвічні вільнолюбні прагнення нашого народу. Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.           Художній хист прокинувся у Тараса Грогоровича дуже рано - ще в дитинстві. Цей талант привів його до Академії мистецтв, рятував у найтяжчі хвилини життя од відчаю і розлуки.           Живописна спадщина Кобзаря налічує близько 1200 робіт(Олійних робіт, акварелі, сепій, офортів, малюнків).              Весною 1839 року за успіхи у навчанні Тарас був нагороджений Радою академії срібною медаллю другого ступення. 1840 року за першу живописну спробу - картину "Хлопець-жебрак, що дає хліб собаці"(Не збереглася) - Шевченко був удруге нагороджений срібною медаллю, а за картину "Циганка-ворожка" - втретє. Картина написана аквареллю. Як бачимо, картина "Циганка-ворожка" зображує сцену з народного життя. Це, очевидно і стало причиною того, що Шевченкові жодного разу не присуджувалася срібна медаль I ступеня. Адже сюжети з повсякденного життя вважалися "низькими", не гідними "Високого мистецтва". Без одержання ж срібної медалі I ступеня художник не мав права братися за виконання програми на золоту медаль. Тільки золота медаль давала право продовжити освіту за кордоном.    "Автопортрет. 1840" Зроблений у брюловській манері. Картина овальної форми. Перед нами зосереджене обличчя молодої людини. Гарний, сповнений гідності й граціозності поворот голови до глядача. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя - все інше тане,  ховається у напівпрозорих тінях. Художник вдається до засобу, типового для малярства романтизму, - за допомогою  світла й тіні підкреслити те, що передусім  повинен звернути увагу глядач. Промовистий елемент портрета - очі. У Шевченка - гострий, насторожений, драматичний погляд, що  намагається збагнути таємниці життя. Беспосередньо, найвідоміша нам Шевченкова картина "Катерина". Художник зобразив Катерину босою на тлі типового українського пейзажу: сільська  околиця з безкраїм степом, курінь, біля якого сидить селянин-ложкар, віддалік височить козацька могила з вітряком. На другому плані картини, затемненому, спокусник - офіцер на коні. Дівчина повільно йде, низько схиливши голову, трохи підібравши запаску, щоб приховати від людей свою ганьбу. Шевченко в 40-х роках  XIX ст. зробив значний внесок і в розвиток ілюстрації. Він створив чудові картини до повісті М.Гоголя "Тарас Бульба", оповідання Г.Квітки-Основ'яненка "Знахар", "Історії Суворова" М. Польового. 1843 року Тарас Шевченко їде в  Україну. Подорожує Чернігівщиною, Полтавщиною,Київщиною. Під час цієї подорожі Шевченко задумав серію "Живописна Україна". В Україні Шевченко багато працює над портретами, Якщо раніше він виконував їх переважно аквареллю, то тепер малює олівцем. На живописних портретах цього часу найбільше позначився вплив манери К.Брюлова.   У березні 1845 року Шевченко закінчив академію. Йому було надане  ойфіційне звання вільного (некласного) художника. 5 квітня 1847 року його заарештували. Першим відомим малюнком Шевченка, зробленим у засланні, є автопортрет у солдатському одязі: сповнені глибокого суму і водночас непокірності очі, горда пряма постава. Свої пейзажі Шевченко - художник не компанував, а змальовував  краєвиди, які бачив перед собою. За тематикою  пейзажні малюнки Шевченка 1843-1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки на яких зображено сільські краєвиди, і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам'ятки. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченка - зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ. Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки. За півроку до смерті Шевченка, 2 вересня 1860 року, Рада академії мистецтв присвоїла йому звання академіка гравюри. Мистецька спадщина Шевченка тривалий час  знаходилась у приватних колекціях і не була доступна широкому загалу. Недооцінювання  живопису Шевченка пояснюється й тим, що він писав не великі полотна(Найбільша "Катерина"), а твори малих розмірів. До того ж Шевченко був більше графіком, ніж живописцем, чого не розуміли критики, будучи переконаними, що обставини життя і поезія перешкоджали Шевченкові стати великим живописцем.

          21 лютого Сільською бібліотекою разом з загальноосвітньою школою з метою виховання у підлітків почуття обов'язку, дружби, патріотизму,  любові до Батьківщини було проведено тематичний вечір "Ми, вірні сини твої Вітчизно".
           На вечір були запрошені колишні військові, які розповіли про нелегкий шлях солдата, про  дружбу та підтримку один одного    

 

На вечорі звучали пісні часів ВВВ, а також учні порадували гостей танцями та віршами  на воєну тематику.

          Учні з задоволенням слухали, як народжувалась армія, хто був засновником, що таке армія. Згадали і ВВ війну й війну в Афганістані. Перед світлою памяттю всіх загиблих схилили голови в хвилині мовчання.
       

       25 років назад, 15 лютого 1989 року останній радянський солдат покинув афганську  землю, ніхто й ніщо не повинно бути забутим, але щоб памятати - потрібно знати. В афганській війні загинуло майже 15 тисяч чоловік, із них 3,5 тисячі - жителі України.
       Щоб ознайомити молоде покоління з трагічними сторінками нашої історіїї, виховувати патріотизм, людяність, повагу до ветеранів ВВВ, війни в Афганістані та інших локальних війн, вшанувати пам'ять загинувших воїнів афганців, розвивати почуття гордості за свій народ, Одрадокам'нською сільською бібліотекою-музеєм разом з Одрадокам'янською ЗОШ I-III ступенів було проведено день пам'яті.
      Підготували та провели:
- виставку малюнків "Дорогами Афганістану";
- фотовиставку "Наші земляки - учасники бойових дій на території Афганістану";
- провели екскурсіїї в музей в зал бойової слави;
- переглянули документальний фільм "Афганістан. Исповедь диверсанта".
      Не забудемо про цю жорстоку війну, котра принесла нам тисячі вбитих, поранених, полонених і пропавших безвісті. Ми повинні пам'ятатим, що серед нас живуть люди, котрі стали учасниками воєних подій і ми гордимося їх мужністю. Ми завжди будемо пам'ятати про наших земляків, берегти саме святе, тому що тільки пам'ять єднає живих та померлих.